Ріка Рось бере початок у Вінницькій області, і, пройшовши крізь Володарський, Біло-Церківський, Рокітнянський та Богуславський райони Київської області, впадає в Дніпро в районі Корсуня-Шевченківського. Отже вона є правою притоко Дніпра. Ще з часів Київської Русі річка відіграє роль значного стратегічного ресурсу слов'ян, адже її береги є самим серцем зародження української культури. На її берегах розташовані історичні міста Біла Церква та Богуслав, селище Стеблів, де народився Нечуй-Левицький, Хохітва, де довгий час мешкала Марко вовчок, і зовсім неподалік — селище Моринці — місце народження Великого Кобзаря.
Окрім культурного значення, річка, не дивлячись на значне обміління, до цього часу залишається місцем відпочинку та об'єктом цікавості водних туристів з усієї України. Останніх притягує та річ, якої за роки меліорації та електрифікації позбулися багато річок нашої країни, а саме пороги. Для сучасного звичайного мешканця міста слово "поріг" асоціюється перш за все з дикою природою, гірськими ріками та водоспадами. Людина, яка потрапить на Рось десь в районі Стебльова, наврядчи повірить, що ця, майже стояча серед очерету вода, за 20 км звідси з шаленою швидкістю проривалася крізь велетенські валуни, утворюючи справжній поріг, який фахівці з водного туризму за складністю прираховують до другої категорії.
Автори цих рядків, відправляючись до Хохітви (наголос на 2-ий склад, ХохІтва), шукали не екстріму, а перш за все естетичної насолоди. Який може бути екстрім на гумовому човні на 2 місця та з дворічним хлопцем? Діставалися Хохітви ми таким чином. З Києва відправлялись електричкою "Київ—Миронівка". Краще сідати на ті потяги, що йдуть через Трипілля — шлях коротший здається на 1,5 години. Вокзал та автовокзал у Миронівці знаходяться поруч і звідти, майже раз на годину відправляються автобуси на Богуслав. Нещасні 15 км автобус подолав майже за годину, і ми опинилися у старовинному місті. Звідти, пішки, бо вже темніло, ми дійшли до автомобільного мосту вниз за течією, а далі, близько кілометра, на наступний день водним шляхом до порога.
В районі автомобільного мосту Рось тиха та спокійна річка в очереті, обсаджена листяними деревами. Час від часу, трапляються невеличкі пляжі, з яких можна починати рух на човні. Ми трохи помилились з підрахунками і вважали, що до порога залишається кілометра з 3. Тому спокійно сіли в човен та повільно рушили за течією. Пройшло близько 15 хвилин, і швидкість почала збільшуватись. Під дном човна почали проноситись значні валуни, які ми старанно обгрібали. Трохи далі ми почули шум води, що падає, і подумали що ми мабуть помилились в розрахунках. Поки ми міркували, швидкість ще побільшала і, нарешті, ми побачили, що вода перед нами вже не тече повільно, а зливається з кам'яної сходинки майже як невеличкий водоспад. Насправді, від автомобільного мосту до першого порога близько 800 м.
Доклавши деяких зусиль, ми вигребли до найближчого валуна, що стирчав з-під води та повистрибували на нього. Далі на нашому човні йти було небезпечно. Поскладавши речі, ми рушили вздовж річки правим берегом. Спочатку нас оточували хащі і води майже не було видно, але за декілька кроків ми вийшли на відкриту місцевість за якою шлях перегороджувала скеля. Видершись на неї, ми побачили, що далі вода утворює бурхливий потік протягом близько 50 м, а спустившись із скелі вниз, ми знов побачили ту ж саму річку, яка повільно плинула крізь очерет.
Використано матеріали:
Історія міст і сел УРСР. Київська область. - К. 1971
Про нас 
Написати авторам
Ріка Рось бере початок у Вінницькій області, і, пройшовши крізь Володарський, Біло-Церківський, Рокітнянський та Богуславський райони Київської області, впадає в Дніпро в районі Корсуня-Шевченківського. Отже вона є правою притоко Дніпра. Ще з часів Київської Русі річка відіграє роль значного стратегічного ресурсу слов'ян, адже її береги є самим серцем зародження української культури. На її берегах розташовані історичні міста Біла Церква та Богуслав, селище Стеблів, де народився Нечуй-Левицький, Хохітва, де довгий час мешкала Марко вовчок, і зовсім неподалік — селище Моринці — місце народження Великого Кобзаря.
Окрім культурного значення, річка, не дивлячись на значне обміління, до цього часу залишається місцем відпочинку та об'єктом цікавості водних туристів з усієї України. Останніх притягує та річ, якої за роки меліорації та електрифікації позбулися багато річок нашої країни, а саме пороги. Для сучасного звичайного мешканця міста слово "поріг" асоціюється перш за все з дикою природою, гірськими ріками та водоспадами. Людина, яка потрапить на Рось десь в районі Стебльова, наврядчи повірить, що ця, майже стояча серед очерету вода, за 20 км звідси з шаленою швидкістю проривалася крізь велетенські валуни, утворюючи справжній поріг, який фахівці з водного туризму за складністю прираховують до другої категорії.
Автори цих рядків, відправляючись до Хохітви (наголос на 2-ий склад, ХохІтва), шукали не екстріму, а перш за все естетичної насолоди. Який може бути екстрім на гумовому човні на 2 місця та з дворічним хлопцем? Діставалися Хохітви ми таким чином. З Києва відправлялись електричкою "Київ—Миронівка". Краще сідати на ті потяги, що йдуть через Трипілля — шлях коротший здається на 1,5 години. Вокзал та автовокзал у Миронівці знаходяться поруч і звідти, майже раз на годину відправляються автобуси на Богуслав. Нещасні 15 км автобус подолав майже за годину, і ми опинилися у старовинному місті. Звідти, пішки, бо вже темніло, ми дійшли до автомобільного мосту вниз за течією, а далі, близько кілометра, на наступний день водним шляхом до порога.
В районі автомобільного мосту Рось тиха та спокійна річка в очереті, обсаджена листяними деревами. Час від часу, трапляються невеличкі пляжі, з яких можна починати рух на човні. Ми трохи помилились з підрахунками і вважали, що до порога залишається кілометра з 3. Тому спокійно сіли в човен та повільно рушили за течією. Пройшло близько 15 хвилин, і швидкість почала збільшуватись. Під дном човна почали проноситись значні валуни, які ми старанно обгрібали. Трохи далі ми почули шум води, що падає, і подумали що ми мабуть помилились в розрахунках. Поки ми міркували, швидкість ще побільшала і, нарешті, ми побачили, що вода перед нами вже не тече повільно, а зливається з кам'яної сходинки майже як невеличкий водоспад. Насправді, від автомобільного мосту до першого порога близько 800 м.
Доклавши деяких зусиль, ми вигребли до найближчого валуна, що стирчав з-під води та повистрибували на нього. Далі на нашому човні йти було небезпечно. Поскладавши речі, ми рушили вздовж річки правим берегом. Спочатку нас оточували хащі і води майже не було видно, але за декілька кроків ми вийшли на відкриту місцевість за якою шлях перегороджувала скеля. Видершись на неї, ми побачили, що далі вода утворює бурхливий потік протягом близько 50 м, а спустившись із скелі вниз, ми знов побачили ту ж саму річку, яка повільно плинула крізь очерет.